Головна

Головна Графік заходів Увічнення пам'яті Геноцид Ромів Бабин Яр (Не)Дитячі історії Камені спотикання

IN MEMORIAM Пам’яті Зиновія Антонюка (1933-2020)

28 квітня 2020 року відійшов у вічність Зиновій Павлович Антонюк, світла і видатна людина, український правозахисник, вчений, літератор, перекладач, в’язень радянських таборів. Один із засновників Українського центру вивчення історії Голокосту

Вже написали про цю болячу новину багато пристойних видань. Важко якось було одразу щось сказати, багато думав, і все-таки також наважився написати свої слова і присвятити їх пам’яті цієї дуже шляхетної Людини.

Я тільки можу щиро подякувати Богові, що певний час знав і спілкувався із Зиновієм Павловичем і він вплинув на мої погляди щодо професії історика і життєвих принципів. Серед тих, хто добре знав пана Зиновія у 1990-і роки минулого століття, була відома його невтомна робота в Українсько-американському Бюро захисту прав людини, видавав часопис, писав тексти, статті на цю тему, загалом, очевидно, що права людини були фундаментальною цінністю для Зиновія Павловича, власне він все життя і присвятив відстоюванню, і, в його випадку, боротьбі за цю цінність. Я познайомився з ним у 2002 році, коли Зиновій Павлович був директором видавництва «Сфера» у Києві, яке в ті роки публікувало багато чудових видань з теми захисту прав людини, психології, психіатрії, історії, політології. Познайомив нас Семен Глузман, близький друг Зиновія Павловича з часів перебування обох в радянських таборах для політичних в’язнів, видатний український вчений і правозахисник. Саме завдяки відважним зусиллям Глузмана і Антонюка у «Сфері» в 1995 році вийшло перше українське видання щоденнику Анни Франк. Сім років нашої теплої, людської і професійної співпраці, дали мені багато. Зиновій Павлович погодився підтримати перші наукові і педагогічні видання Українського центру вивчення історії Голокосту і протягом 2002-2009 років у «Сфері» побачили світ перші книжки нашого Центру. Він глибоко переживав і осмислював події минулого, злочини комуністичної і нацистської диктатур, жертвою однієї з них він був і сам…

Що для мене мабуть назавжди залишіться дуже цінним і за що, я буду завдячувати Зиновію Антонюку мабуть до скону, це те, що, вже у далекому 2003 році, він погодився стати одним із співзасновників Українського центру вивчення історії Голокосту. В той час наш Центр не мав фактично нічого, нас ще не знали, у нас не було ні грошей, ні особливої підтримки, ми просто почали фахово працювати в царині збереження пам’яті про євреїв України, які стали жертвами нацизму. Зиновій Павлович підтримав нас тоді…Мало хто про це знає, як, загалом, про те, скільки всього важливого і доброго зробив за своє життя конкретним людям і цілої нашої Україні Зиновій Антонюк. Він точно був не публічною людиною, хоча абсолютно заслуговував на такий статус і українське суспільство знало б ,

можливо, більше про те, як вартує цінувати свободу і гідність людини, свою країну і як це виборювати. Може тепер, коли нам залишилось тільки пам’ятати його, як і багатьох найвеличніших жінок і чоловіків нашої країни, яких вже не має серед нас, спробуємо осягнути його духовну спадщину, яку він залишив нам.

У 2007 році, коли я отримав від Зиновія Павловича рукопис його «Рефлексії ідентичності» з проханням рецензії, я разом з тим отримав урок, який і до сьогодні мені допомагає не ганьбитися ні в житті, ні в професії. Урок цінностей. І як зараз боляче, що Антонюк пішов від нас, так і не дочекавшись, щоб такі цінності стали пріоритетними для мого суспільства, для моєї країни, моєї держави…

І на останок, можливо чи не найважливіше в моїй пам’яті про цю дуже чудову і сильну Людину. Була можливість і я запитав, що він відчував у 1972 році, коли його заслали в радянські табори, де він провів фактично дев’ять років свого життя. Він сказав, що тоді він боявся тільки одного, і хвилювався тільки про одне, що його маленькому сину, якому тоді було три роки, скажуть, що батько сидить у в’язниці, значить батько злочинець і погана людина. А це не так! Як йому було важко в таборах без дружини і сина. Зиновій Павлович переймався душею свого сина, хотів, щоб він став справжньою людиною в цьому небезпечному, загалом, світі…

Благословенна пам'ять Зиновія Павловича Антонюка. Його світлий образ буди завжди в моїй пам’яті…

Анатолій Подольський

Останні Новини

Дивитися всі

Top